Маршрути в обхід ризиків. Чому геополітичні конфлікти спровокували бум будівництва нафтопроводів

16 серпня, 19:45

Будівництво нафтопроводів по всьому світу переживає масштабний сплеск на тлі заблокованих морських шляхів та геополітичних конфліктів. Інвестори вкладають десятки мільярдів доларів у створення сухопутних маршрутів.

Перекриття стратегічних морських проток у черговий раз змушує провідних експортерів нафти переглядати логістику та шукати альтернативні шляхи постачання, пише The Economist. Схожі процеси трансформації паливних маршрутів через війну та загрози інфраструктурі наразі проходить і Україна і вимушено формує нову систему енергетичної безпеки.

Реклама

Уроки Перської затоки та сучасні загрози

Мережа магістральних трубопроводів на Близькому Сході формувалася як відповідь на військові ескалації минулого століття. Після Шестиденної війни 1967 року та блокування Суецького каналу виник проєкт Суецько-Середземноморського нафтопроводу (Сумед) довжиною 320 км, будівництво якого стартувало у 1974 році. Згодом, під час ірано-іракської війни, саудівська компанія Aramco збудувала 1200-кілометровий магістральний нафтопровід Схід-Захід, що з’єднав гігантські східні родовища Гавар із портовою інфраструктурою Червоного моря.

Сьогодні, коли судноплавство через Ормузьку та Баб-ель-Мандебську протоки опинилося під загрозою через дії єменських хуситів та конфлікт із Іраном, саме ця інфраструктура пом’якшила економічний удар для Ер-Ріяда. Операційний прибуток Aramco у другому кварталі зріс на 29% у річному обчисленні – висока ціна сировини повністю компенсувала вимушене скорочення обсягів видобутку.

На думку видання, саме це змушує правителів регіону терміново проєктувати нові магістралі. Об’єднані Арабські Емірати готують подвоєння потужності трубопроводу Хабшан-Фуджайра, а США, Ірак та Катар вивчають можливість модернізації транспортної артерії з Іраку до Сирії. Американський нафтовий гігант Chevron одночасно оцінює будівництво нових ліній до сирійського та турецького узбережжя.

Читайте також: Посприяла Україна. Туреччина різко скоротила закупівлі нафти з російських портів

Масштаби глобального будівництва

За даними аналітичної компанії Global Energy Monitor, зараз у світі будується близько 12,3 тис. км нафтопроводів, а ще 20,1 тис. км перебувають на стадії проєктування. Це означає суттєве розширення вже наявної глобальної мережі, загальна протяжність якої становить 350 тис. км.

Сплеск спостерігається не лише на Близькому Сході. Так, Аргентина будує 440-кілометрову артерію для вивозу нафти з родовища Вака Муерта до Атлантики, а у Східній Африці зводять трубопровід із Уганди до узбережжя Танзанії 1440 км завдовжки.

Реклама:

Зведення магістралі великого діаметра потужністю близько 1 млн б/д у середньому коштує $5 млн за км, що вимагає щонайменше $5 млрд інвестицій на кожні 1000 км траси. Якщо маршрут пролягає через гірські масиви, підсумковий кошторис зростає у кілька разів. Проте альтернативні варіанти транспортування суходолом залізницею чи автотранспортом коштують орієнтовно у 5 разів дорожче.

Як зазначає The Economist, зупинка транспортування 1 млн б/д протягом року через відсутність шляхів експорту коштує постачальникам близько $30 млрд.

Читайте також: Найкращий хід Трампа. Чому США вигідна закрита Ормузька протока

Приватний капітал та інституційні ризики

Абсолютна більшість нових проєктів функціонує за жорсткими контрактами «бери або плати», де покупці зобов’язуються сплачувати фіксовану плату протягом десятиліття. Така бізнес-модель гарантує передбачуваний грошовий потік, який за своєю надійністю нагадує облігації.

Саме тому трубопроводи перетворилися на надзвичайно привабливий актив для приватних інфраструктурних фондів, сукупний обсяг капіталу яких під управлінням McKinsey оцінює у $1,6 трлн. Наприклад, інвестиційна фірма KKR разом із партнерами Blackstone та Brookfield нещодавно підписала угоду на $16 млрд щодо купівлі частки в трубопровідній мережі Кувейту.

Водночас реалізація цих проєктів залишається складною через екологічні обмеження та транскордонні суперечки. Інвестиційний банк Goldman Sachs оцінює середній термін будівництва у 2,5 року, проте через бюрократичні затримки за останні сім років у світі було відкладено або скасовано будівництво близько 35 тис. км трубопроводів, включаючи відомий проєкт Keystone XL між Канадою та США.

Тим не менш, на думку видання, трубопровідна інфраструктура залишатиметься головним інструментом мінімізації геополітичних ризиків для світової економіки.

Реклама: Читайте також: Заміна російської нафти. Угорщина погодила маршрут, альтернативний нафтопроводу Дружба — за Орбана через нього були лише скандали

Що це означає для України

Українська енергетична система проходить аналогічний шлях прискореної трансформації і вимушено переорієнтовує маршрути імпорту та транзиту палива. Знищення традиційної портової інфраструктури та постійні атаки на об’єкти зберігання змусили українських операторів інтегруватися в європейські трубопровідні мережі та укладати довгострокові залізничні й автотранспортні контракти з сусідами з ЄС.

Досвід перебудови світового ринку доводить, що максимальна диверсифікація сухопутних шляхів постачання є єдиним дієвим захистом від воєнних загроз. Для України розбудова нових інтерконекторів та нафтопродуктопроводів із Польщею, Румунією та Словаччиною, на думку експертів, стане ключовою умовою стабільності паливного ринку в післявоєнний період.

Редактор: Оксана Руженкова

Теги:   Нафтопровід Нафта Інвестиції The Economist

Читати далі
Источник