«Те, що змінить правила гри». Федір Сердюк — про важливість переливання крові для поранених на етапі евакуації, — інтерв’ю NV

27 жовтня, 19:04 Поділитися:

Автор: Олександра Горчинська

Якою має бути інфраструктура для переливання крові у стабпунктах або під час евакуації поранених бійців, чи багато українців сьогодні готові бути донорами, та чому американські доктрини не працюють в українських умовах на 100%.

Федір Сердюк — засновник гуманітарних, медичних та оборонних проектів, український підприємець. У 2014 році Сердюк спільно з колегою Ігорем Корпусовим заснував компанію FAST, яка спеціалізується на навчанні першої допомоги та пожежної безпеки. Після початку повномасштабної війни у 2022-му Федір Сердюк став співзасновником благодійного фонду PULSE, який фокусується на навчанні українських військових тактичної медицини.

Відео дня

У інтерв’ю NV Федір Сердюк розповідає про новий, інноваційний проект PULSE, мета якого — організувати переливання крові для поранених бійців на догоспітальному етапі.

Потрібна повноцінна інфраструктура

Бойові дії в Україні тривають, а їх інтенсивність збільшується. Тож медицина на фронті стає дедалі більш важливою. Ми маємо обмеження людського ресурсу, людського капіталу. Навіть, якщо ми не беремо суто гуманістичні і доктринальні міркування, а лише питання продовження війни, нам потрібно, щоб люди поверталися в стрій. І якщо протягом перших років повномасштабної війни ми були більше зосереджені на гасінні пожеж, зараз є можливість потроху збільшувати якість, ефективність надання допомоги. Й ось тут має бути якийсь геймчейнджер, тому що одних лише турнікетів або навичок тактичної медицини вже недостатньо.

Таким геймчейнджером є переливання крові. Нюанси ж полягають в тому, що чим швидше його зроблять, тим краще. Проєкт, який ми робимо, називається Blood Far Forward. Але і тут є свої обмеження. Переливання крові – це не тільки навичка, це велика логістична інфраструктура, і такої інфраструктури, призначеної для системного переливання крові на догоспітальному етапі зараз немає. Тож те, на чому ми зараз фокусуємося, і те що, наскільки мені відомо, у пріоритеті Міністерства оборони — це забезпечення обладнаннями, навичками, логістикою для переливання крові на стабілізаційних пунктах і, в кращому випадку, у евакуаційному транспорті.

Федір Сердюк на Українській школі політичних студій / Фото: УШПС

Для того, щоб людина, яка має поранення, вчасно отримала кров, треба обов’язково враховувати певні фактори. Найголовніша причина попереджуваної смертності — тобто тієї смерти на полі бою, якій можна запобігти — це крововтрата. Турнікети, тампонування поранення, пов’язки, тощо працюють на зупинку зовнішньої кровотечі. Проте, наприклад, внутрішні кровотечі ти майже ніяк не можеш зупинити на догоспітальному етапі такими примітивними способами. Тут можна лише відновити обсяг крові, й це — доволі логічно.

Кров можна замінити тільки кров’ю

Уявімо, що є Петро Петрович, який служить у територіальній обороні, отримав поранення. Близько 7% його маси тіла — це кров. Умовно: він важив 100 кілограмів, втратив 2,5 літра, тобто близько половини своєї крові. І щоб він не помер, треба поповнити йому цей запас. На жаль, кров — це унікальна рідина, яку не можна замінити чимось іншим. Ти не можеш взяти воду, не можеш взяти фізіологічний розчин, тому що вони не мають таких якостей, властивостей, як кров. Кров можна замінити тільки кров’ю. І тому важливо, щоб йому її перелили.

Отже, як Петро Петрович рухається назустріч крові? Йому надали допомогу, наклали турнікети, перев’язали поранення, відправили на евакуацію, вивезли його автівкою. Цей етап називається кейз-евак, або casualty evacuation. Далі його передали швидкій, це мед-евак. І ось в мед-еваку потроху можна починати переливати йому кров.

Читайте також: Є пульс. Як знання з тактичної медицини допомагають рятувати життя українським військовим — інтерв'ю з експертом із першої допомоги

Для того, щоб це могло відбуватися, потрібно вибудувати довгий ланцюг назустріч руху Петра Петровича з підконтрольної нам території і до лінії фронту. Треба, щоб умовні Іван Іванович або Клара Захарівна пішли в центр крові, здали кров, там її перевірили і обробили, зробили з нею всі потрібні маніпуляції, відвезли її в ту область, яка обслуговує певний район бойових дій, і там зберігали. Тобто, наприклад, якщо Петро Петрович отримав поранення на Харківщині, то ця кров має зберігатися, умовно, у Харкові. Туди мають приїхати начальник медичної служби бригади, або ж його підлеглі. Далі — забрати кров у холодильнику, відвезти і тримати на стабілізаційному пункті, де також буде холодильник з дуже точно вивіреною температурою — не нижче, і не вище, ніж потрібно.

Команда, яка там працюватиме, повинна мати електроенергію, зарядки, батареї для того, щоб живити свої холодильники, або ж вони мають бути такі, що довго тримають температуру. Крім того, має бути також і можливість підігріти кров, тому що якщо залити її холодною, це Петра Петровича вб’є. Люди, які там працюють, мають знати, як це робити і розуміти, як діяти, якщо щось пішло не так — наприклад, виникла алергічна реакція абощо. Ось над розвитком цієї інфраструктури працює держава, а також ми, і ще купа організацій.

Федір Сердюк (в центрі) та навчання для українських військових від PULSE / Фото: Фото надане PULSE

Ми дуже вдячні кожному і кожній, хто працює на всіх етапах, тому що без зусиль Донор UA люди б не здавали кров так активно, без зусиль Sidus Vitae не було б цієї теми у адженді. Без зусиль нашої організації PULSE не було б, як мінімум, у чотирьох бригадах забезпечення холодильниками, підігрівачами, хімією для тестів, наборами для так званої процедури Walking Blood Ban, і навичками роботи з цим усім. А без зусиль Міністерства охорони здоров’я не було б нормативки, яка б це регулювала, без зусиль Українського центру трансплант-координації ця кров би не видавалася вчасно.

Ми, фактично, разом будуємо з нуля цей інноваційний проект. Є сподівання, що наступного року ми закриємо потреби ще кількох десятків бригад.

Що більше крові переливається, то більше її потрібно

Є декілька речей, які заважають нам рухатися так, як ми хотіли б: це фінансові обмеження, це умови бойових дій, коли важко висмикнути людей на навчання, також — певний соціальний скепсис стосовно переливання крові, особливо серед медиків, які раніше працювали у лікарняних умовах. Іноді «стара школа» вірить, що забезпечити умови для переливання крові у польових умовах — складно. Але загалом таких людей цілком можна перетягнути на свій бік, якщо надавати їм підтримку та належну підготовку.

Крім того, все це технічне обладнання, як-от холодильники або підігрівачі для крові, дуже дороговартісне. Military grade холодильники можуть коштувати від декількох тисяч до десятка тисяч доларів. Але вони тримають температуру набагато краще, ніж умовні китайські аналоги. Важливо розуміти, що тут ідеться про нелінійне споживання крові: тобто це не те, що ми витрачаємо чітко два літри на добу, чи п’ять, чи десять. Ні, сьогодні одна кількість, а завтра — інша, важливо формувати резерв. До того ж, все це обладнання потребує належного обслуговування.

Бійці проходять навчання на тренінгу від PULSE / Фото: Арсен Петров / Фото надане PULSE

Великою проблемою є те, що з початком чергового раунду мобілізації у травні 2024 року в Україні суттєво впали показники щодо кількості крові, яку вдається збирати завдяки донорству. Це пов’язано з кількома факторами, серед яких: виїзд людей за кордон, побоювання чоловіків виходити з дому зайвий раз або кудись виїжджати. Плюс — велике навантаження на тих, хто раніше були донорами, наприклад, військові з військових частин, працівники ДСНС, або поліцейські, які активно залучалися до донорства — тепер з цим складніше. Але в цих умовах у нас немає іншого виходу: знов таки, кров можна замінити тільки кров’ю.

Чим більше ми розвиваємо напрямок переливання крові у війську, чим більше переливається крові, тим більший її дефіцит. Тобто чим більше ми переливаємо крові, тим більше її потрібно. І це дуже тривожно. Треба, щоб люди регулярно донатили кров і пам’ятали, що вона може рятувати життя.

«Надання допомоги — це командна гра»

Підготовка військових медиків — складна річ. Західні колеги найчастіше взагалі не розуміють, в чому саме полягає проблема. Бо вони звикли, що ти береш людину, вчиш її бути військовим медиком, потім є якась операція в Афганістані, і людей, які пройшли підготовку, відправляють туди. Та в Україні все інакше. Люди, які працюють на стабпункті, можуть мати абсолютно різні бекграунди: від гінекологів, лорів, стоматологів, до тих, хто не практикували медицину довгий час, але «стали» на медичну посаду і розбираються заново. Тобто в нас немає однорідності.

Загалом же надання допомоги — це командна гра, де є різні етапи на шляху руху пораненого в тил, на кожному з яких — різні ролі. Перший етап — це так званий point of injury, тобто момент поранення. Це тактична польова допомога. Далі йде кейс-евак, потім мед-евак, далі догоспітальна допомога, далі — госпітальна допомога. На кожному з цих етапів мають бути люди, які займають ролі, представляють певні професії. Наприклад, хірург, анестезіолог, операційна медсестра, тощо.

Читайте також: «Суспільство замало говорить про те, що буде, якщо ми програємо війну». Інтерв'ю з військовим та адвокатом Маcі Найємом

Є різні рівні тактичної допомоги згідно доктрини TCCC: ASM —всі військовослужбовці, CLS, CMC, CPP— бойовий парамедик. Проблема в тому, що американська доктрина була побудована, виходячи з того, що етап евакуації — дуже короткий. Тобто прилетів гелікоптер, забрав пораненого і відвіз у госпіталь. Та доктрина не передбачає того, що самі військовослужбовці проводять багато часу з пораненими, вони мають надавати допомогу, і не тільки накладати турнікети, а і змінювати їх вчасно на інші способи контролю кровотеч для того, щоб в результаті це не призводило до втрати кінцівки, на яку накладено турнікет.

Коли ми, держава Україна, почали вчити їх, то вчили саме так, як було передбачено доктриною, не враховуючи всі ті моменти, які відбуваються в українській реальності. Отже, виходить, що тепер ми маємо багато випадків, коли поранені бійці втрачають кінцівки не внаслідок самого поранення — тобто це не травматична ампутація через те, що, наприклад, наступив на міну. А через те, що турнікет не замінили вчасно на інші засоби контролю кровотечі, й це призвело до відмирання кінцівки.

Здатність безпечно і швидко евакуювати поранених — це один із головних викликів. Використання наземних роботизованих платформ, або дронів — це один із можливих варіантів. Інший варіант — створювати тактичні умови для евакуації: наприклад, дочекатися ночі, коли менш ймовірно, що ворог побачить твої пересування, і забрати поранених вночі.

Організація PULSE проводить навчання з надання першої допомоги пораненим на полі бою / Фото: Фото надане PULSE

Третій варіант — це використовувати типову медичну евакуацію автівкою, але застосовувати радіоелектронну боротьбу для того, щоб садити дрони, які полюють на евакуаційні групи. В усього є свої плюси і свої недоліки. Та насправді найкраще тут працюватиме комплекс рішень.

Зараз починають активно застосовуватися дрони на оптоволокні. Тобто дрон отримує вказівки від оператора через кабель — дуже швидко. Відповідно, він абсолютно резистентний до радіоелектронної боротьби (РЕБ). Адже вона полягає в тому, що ти порушуєш сигнал між пультом і засобом, а тут немає сигналу, тут є дріт, який можна тільки перерізати. Думаю, скоріш за все, у певний момент це буде доволі масовим явищем і зведе РЕБ нанівець.

Чому важливо залучати ветеранів

З моменту нашого попереднього інтерв’ю, яке вийшло на NV у січні 2023-го, кількість ветеранів, які працюють у організації PULSE, зросла щонайменше у п’ять разів. Зараз їх працює більше двох десятків тільки у медичному секторі, і які задіяні як інструктори. Дуже важливим є застосування ветеранського досвіду до підготовки як цивільних рекрутів, так і діючих військових. Ветеран користується авторитетом, знає, про що він говорить, має мотивацію. Ветеран схильний шукати застосування для себе, щоб бути корисним у подальшому.

Ми пропонуємо ветеранам роботу, і переконані, що їх можна використовувати для навчання як всередині країни, так і в союзних державах. Той досвід, який маємо зараз, актуальний, релевантний для іноземних країн. Минулого року ми проводили навчання для естонської армії. Наше військове командування цілком може проводити ротацію та переводити тих, хто має бойовий досвід, у навчальні центри — звісно, за умови, що ці люди будуть мотивовані, хотітимуть стати інструкторами.

Так, наприклад, на базі Військової академії в Одесі створили відділення підготовки з тактичної медицини: десять осіб, штатний розпис, декілька офіцерів, декілька сержантів, інші. Там служать учасники бойових дій — вони тренують майбутніх офіцерів, та мобілізованих. Ми забезпечили їх навичками і майном. І це класний приклад того, як могло би бути.

Читайте також:

«Наш дух — найголовніша наша зброя». Як живуть військові з протезами верхніх кінцівок в Україні — три історії

Беріть людей з війська, дайте їм відпочити від бойових дій. Інструкторська робота важка — це не є відпочинок і курорт, але це також і не сидіти в окопі й отримувати КАБи на голову. Вони заслужили: нехай на їхні місця стануть нові мобілізовані, яких ті підготують.

Для того, щоб військова медицина в Україні була на належному рівні, потрібні три речі: люди, процеси, технології. Процеси — це питання, яке лежить в компетенції Міноборони зокрема.

Людей — не вистачає, але їх і не буде, якщо тільки не взяти їх з війська, і не показати, що на їхнє місце прийдуть інші мобілізовані. Технології ми використовуємо ті, за якими працює НАТО, але маємо чітко розділяти техніку і тактику. Тобто тактика прилетіти на гелікоптері та евакуювати поранених в Україні не працює, але техніка — як зробити операцію, як зупинити внутрішню кровотечу — тут натівським методам немає рівних. Так, у нас ніколи не буде достатніх потужностей для проведення власних досліджень, щоб їх наздогнати, тому нам треба брати їхні напрацювання. Але — зі своєю тактикою.

Теги:   Тактична медицина Переливання крові Станція переливання крові Війна Росії проти України Ветерани

Читати далі
Источник