Між двох вогнів. Як бізнесвумен втратила у Маріуполі $100 тис. і опинилась в Нідерландах, звідки привезла в Славутич ідею на $0,5 млн

27 червня, 08:37 NV Преміум

x1 0:00 – 15:24 Автор: Олександр Пасховер

Марія Бубнова із родиною за два роки розбудувала у місті чорнобильських атомників цех з виробництва готових страв і тепер мріє про створення там індустріального парку.

Автомобіль журналістів NV наближається до міста Славутич. На це вказує не лише дорожні знаки, а й таблички обабіч дороги — «Обережно міни». Це, так би мовити, білоруське відлуння російсько-української війни. До кордону з Білоруссю тут 10 км. І місто добре пам’ятає 2022 рік, час окупації та повної ізоляції. «З географією нам напевно не пощастило, — каже переселенка з Маріуполю Марія Бубнова, засновниця компанії Нова кухня. — Ну що ж тепер робити? Там [на малій батьківщині] ми були біля Росії».

Реклама

Втративши на сході, в рідному Маріуполі, все — квартиру, бізнес, підприємство, друзів, — Бубнова та її родина в 2023 році опинилася на північній України, у Славутичи. І от тепер, стоячи посеред власноруч побудованого цеху автоматизованого виробництва готових домашніх страв, вона каже журналісту NV: «Тут трішки більше за $500 тисяч».

Бубнова — героїня серії статей NV про бізнеси, які заснували внутрішньо переміщені особи (ВПО) на новому для себе місці поселення. Ці історії висвітлюють складнощі і водночас успішність інтеграції в нових громадах, — часто за підтримки, подекуди всупереч. В першій історії серії йшлося про молодого ресторатора з Покровська, який обпікся на Львові, але тепер розквітає на Київщині.

У центрі другої історії маріупольчанка Бубнова, яка врятувалася втечею з палаючого рідного міста, потрапила до Нідерландів, звідки повернулася в Україну з ідеєю, яку тепер втілює в Славутичі, — розвиває бізнес на стрімко зростаючому вітчизняному ринку готової їжі.

За даними маркетингової компанії Pro-Consulting, його річний обсяг добіг до $410 млн. Це втричі більше аніж у довоєнний 2021-й.

«Ринок готової їжі в більшій мірі адаптувався до воєнних реалій, — пояснив Олександр Соколов, гендиректор Pro-Consulting. — Продовжує зростати споживання в західних областях, що пов’язано з процесами внутрішньої міграції».

Тупик капіталізму

Промислова зона в місті Славутич зустрічає неприродньою тишею, — за день до приїзду NV на виробництві згорів трансформатор, і все встало. «Це не наш трансформатор, — розводить руками Бубнова. — Швидко не зроблять. Може тиждень-два, невідомо». Сказати, що це катастрофа, то нічого не сказати, от Марія нічого й не каже. На її обличчі ані тіні смутку, ані натяку на безпорадність. Загартована Маріуполем.

Реклама:

В спорожнілому цеху пораються четверо її робітників. Пакують в коробки продукцію власного виробництва — готові домашні страви у реторт-пакетах: це сучасна м’яка харчова упаковка, яка витримує термічну обробку, альтернатива незграбним консервним банкам. Готові супи, каші, салати, м’ясні блюда без холодильника зберігаються в такий багатошаровій пластиковій плівці до одного року.

Через поломку трансформатора цех зупинився, але робота триває — готують замовлення до відправки покупцям / Фото: NV/Олександр Мєдвєдєв

Це і є ідея родини Бубнових — цех з виробництва готових страв у реторт-пакетах. В доцільності такого бізнесу Марія переконала свого чоловіка Сергія у традиційний спосіб — через шлунок.

«В Нідерландах я побачила на полицях продукцію в реторт-пакетах, — розповідає Бубнова. — Я надіслала її сюди, щоб чоловік спробував готові супи Unox [бренд належить британський Unilever]». І супи, і технологія їхнього зберігання припали до душі Сергію Бубнову.

«Моя Аліна [дочка] заходила в [Нідерландах у дискаунтери] Lidl, Aldi та спостерігала, чи купують їх, — додає вона. — Фотографувала та скидала світлини. Так ми вирішили, це може бути і в Україні».

Це не означає, що в Україні геть нічого не знали про такий напрямок на ринку готової їжі. Соколов з Pro-Consulting звертає увагу на той факт, що суттєвий обсяг продажів у категорії готових страв (ready-to-eat) формують кулінарні відділи національних та регіональних торговельних мереж. Серед них такі гіганти як Сільпо, Фора, Novus, Велмарт тощо. Серед спеціалізованих виробників, без урахування власних торгових марок ритейлерів, на провідних позиціях МХП, MEAL TIME, Mr.Grill, Кулдім, М’ясторія і Гама, які зосереджені на потребах локального ринку. А останній продовжує демонструвати високі темпи зростання — 10−15% щороку.

«Український ринок готової їжі переймає європейські тенденції – урбанізаційні тренди, — пояснює Соколов. — Це прискорення темпу життя та підвищення попиту на зручні формати харчування, що дозволяють економити час на приготуванні їжі».

Реклама:

Бубнови також помітили ці тенденції, і вирішили, що знають, як тут заробити.

На ринку харчування вони не були фахівцями, але й і назвати їх новачками не можна було: першу свою справу у цій сфері родина розпочали ще в Маріуполі в 2011 році.

Тоді Бубнови заснували маленьку Азовську фруктову компанію (АФК), і побудували скромну логістику з постачання продуктів до супермаркетів Донеччини та Луганщини. Завдяки грантам у 2018-му придбали обладнання і розпочали виробляти овочеві напівфабрикати. В 2021-му підписали угоди з USAID і подалися на грант, щоб звести профільну фабрику з переробки продуктів. І створили її. «Ми зробили там неймовірний ремонт», — пригадує Бубнова.

І от 24 січня 2022 року між АФК та USAID була підписана грантова угоду в проекті на покупку обладнання — це близько $300 тис.

А за місяць на Маріуполь лягла чорна, як смерть, тінь Росії. «Ми нічого не отримали, просто не встигли, — констатує бізнесвумен. — Ми тільки завезли туди 100 т овочів. І воно все там пропало. Десь ймовірно ми втратили близько $100 тис».

Читайте також:

Писала від руки до загибелі. Щоденник Катерини Савенко про облогу Маріуполя видали у форматі книги

43-річна підприємниця демонструє NV світлини побудованої і потім зруйнованої російською навалою ненародженої фабрики.

15 березня 2022-го родина Бубнових мусила вже рятувати не бізнес, а свої життя. «Ми тільки виїхали [з Маріуполя] і написали у Фейсбуці, що живі, — згадує Бубнова. — І тут менеджер [USAID] пише в Signal (месенджер): «Якщо ви вижили і вирішите будувати бізнес в Україні, ми вас підтримаємо».

«Якщо ми вижили, треба будувати бізнес, — повторює вона ці слова менеджера і додає від себе. — Є таке завдання».

В активному пошуку

Славутич — маленьке містечко на півночі України, пряма протилежність Маріуполю — великому місту на півдні України. Перше — з населенням близько 20 тисяч, друге напередодні окупації налічувало 500 тисяч мешканців. Перше — монопрофільне провінційне, друге — морський мегаполіс. Це різні світи з точки зору логістики та інфраструктури, і спільні з точки зору наявність божевільних сусідів, щоправда також різного калібру. Там 40 км до російського кордону, тут 10 км до білоруського. Натепер це два логістичних тупика.

Реклама: Читайте також:

Зеленський у Славутичі заявив, що Україна додатково посилить кордон, а Лукашенко має «бути в тонусі» у разі агресії

Від початку фокус у родини був на Львівській області, потім — на містах Центральної України. «Коли ми зрозуміли, що буде бізнес, і яке саме нам знадобиться приміщення, обладнання, підключення 1,5 МВт, каналізація, вода, я написала про це в фейсбуці, — пригадує Бубнова. — Славутич — єдине місто, яке запропонувало нам і можливості, і ресурси».

Тоді Арина Старовойтова, директорка Агентства регіонального розвитку Славутича, проявила ініціативу і запросила родину переїхати до них. Пообіцяла: всім, що необхідно, забезпечать, де треба — допоможуть, де не треба — не заважатимуть.

Роль особистості в цій історії особливо важлива, про що з великим сумом каже Бубнова: «Її [48-річної Старовойтової], на жаль, не стало минулого листопада, — і для міста, і для мене особисто це велика втрата. Її важко пережити».

Старовойтова не просто особисто запросила Бубнових переїхати до Славутича: вона допомогла переселенцям зі школою для сина, квартирою для родини і з пошуком приміщення для побудови цеху автоматизованого виробництва готових домашніх страв.

У Славутичі відремонтували один із корпусів місцевої лікарні, перетворивши його на житло для ВПО. У червні там квартиру № 1 отримала сім'я Бубнових / Фото: NV/Олександр Мєдвєдєв

Тепер у Бубнових все працює. Навіть старий трансформатор за кілька днів після візиту представників редакції все ж запрацював. «Якось тимчасово полагодили», — написала Бубнова журналісту NV.

Інструкція виживання

Гранти, в який левова частка прийшла від агентства USAID, — приблизно $350 тис. — допомогли Бубновим побудувати виробничу лінію. Останній грант, що отримала родина був від міжнародної некомерційної компанії IREX, — $10 тис, пішов на холодильну камеру, необхідну для сировини.

В кредитні програми Бубнови не заходять. «Тільки грантові, — підкреслює підприємниця. — Вже є три одиниці обладнання, які куплені за власні кошти. Зараз, коли ми масштабуємося, нам треба ще більше закуповувати».

Реклама:

Отже, коли у лютому 2024-го Нова кухня, підприємство Бубнових, тільки-но запрацювало, там готувалося лише чотири страви: борщ і три супи. Тепер ця кількість обчислюється двозначними цифрами, і значно багатшим раціоном.

«В осені до нас прийшла донька Аліна, — продовжує свою розповідь Бубнова. — Вона повноцінно увійшла до бізнесу і почала додавати страви — котлети, салати тощо».

Аліна та Марія Бубнови, дочка та мати, тепер ведуть справи разом / Фото: DR

Нині щодня Нова пошта забирає у Нової кухні близько 60 замовлень, — це до 2 тис. порцій, що роз’їжджаються країною.

«Зараз величезна проблема із упаковкою і ми будемо перелаштовувати лінію. А для того мені потрібні інвестиції – $250 тис. — пояснює Бубнова. — У нас зараз їх немає, і мені потрібні гранти».

Засновниця Нової кухні пояснює, що гранти на переробку може надати і вітчизняне Мінекономіки. Але, за її оцінкою, тут є певна несправедливість: за держпрограмою Гранти для переробних підприємств право на співфінансування в пропорціях 80% від держава і 20% від самого бізнесу мають лише підприємства, що працюють у прифронтових, деокупованих та постраждалих областях України. Для всіх інших діє пропорція 50/50.

Відтак Чернігівська область працює у пільговому режимі, а Київська — у звичайному. Сарказм у тому, що Славутич де-факто знаходиться в Чернігівський області, а де-юре — в Київський: місто збудували після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році для евакуйованих працівників станції.

І оскільки ЧАЕС розташована в Київській області, новому місту енергетиків у 1987 році також надали статус міста обласного підпорядкування Київщини, щоб зберегти єдине фінансування, управління та соціальні гарантії для ліквідаторів і персоналу.

Але тепер Україна живе зовсім в інших реаліях, і Бубнова вважає, що це слід врахувати. «Потрібно додати Славутич до Чернігова, — каже вона. — Я зверталася до депутатки ВР Ольги Василевської-Смаглюк, до Міністерства економіки, до департаменту області. Бо громада, як ви самі відзначили, знаходиться в логістичному тупику».

Реклама:

Ольга Василевська-Смаглюк, представниця Слуги народу, обиралася в одномандатному виборчому округу № 96, до якого й входить Славутич. Саме вона розповіла NV про Бубнову, як гарний приклад підприємця з ВПО. Тож їй і слово:

«Славутич включили в постанову по гранту Власна справа. Будемо додавати їх в гранти переробки. Але „робити“ зі Славутича прифронтову [зону] – це повністю позбавити бізнес іноземних грантів та кредитування. Це недоцільно. Славутич отримує на громаду багато грантів та кредитів на енергозбереження. Це повністю автономне місто. Якщо стане прифронтовим, цього не буде. І бізнес там, який схоче кредит [за державною програмою] 5−7−9, ніколи цього не отримає. Тому тут треба акуратно».

Одна з готових страв, яку виробляють Бубнови, — суп / Фото: NV/Олександр Мєдвєдєв

Хай там як, але Бубнова впевнена: Славутич — місто, в якому вона розбудовуватиме своє майбутнє. Наступна її мета — побудова тут індустріального парку. «І тоді ми зможемо масштабувати бізнес, збільшити обсяги виробництва» — мріє Марія.

— А коли Маріуполь повернеться в Україну, ви повернетеся туди? — перепитує NV.

— Ми відкриємо там філіал, — обіцяє Бубнова.

Теги:   Війна Росії проти України Маріуполь Славутич Бізнес Допомога ВПО

Читати далі
Источник