Життя і коні. Як живе і працює в умовах воєнних часів Київський іподром — репортаж NV
20 жовтня, 08:51 Поділитися:
Автор: Олександра Горчинська
Київський іподром, що розташований на столичних Теремках — місце з понад 50-річною історією. Попри те, що сьогодні йому бракує фінансування та державної підтримки, іподром продовжує працювати та проводити змагання — зокрема завдяки тяжкій праці місцевих «старожилів».
Іван Павлович та його коні
«Щоб бути гарним наїзником, найперше, треба мати хороших коней. Я б сказав, що 90% успіху залежить саме від коня», — так розповідає про свою роботу Іван Павлович Палкін, бригадир-наїзник 15-го тренувального відділення Київського іподрому. В цю професію прийшов уже більш ніж 50 років тому, в 1973 році. З тих пір любов до коней переросла у сімейну справу — відтепер на іподромі також працює його син, теж Іван, який сьогодні братиме участь у змаганнях як наїзник.
Відео дня
З Іваном Павловичем розмовляємо у конюшнях на території іподрому. З цим місцем пов’язане, фактично, все його життя. Перш ніж стати наїзником, він пройшов спеціалізоване дворічне навчання — у Росії, тоді ще в СРСР. Каже, своєї повноцінної школи для наїзників в Україні немає і досі, тож більшість, хто приходять в цю професію зараз — «самоучки». Так само як і його син — той залучався до діяльності на іподромі з раннього дитинства, а уже з шести років їздив у качалці — двоколісний люльці, у яку запрягається кінь рисистої породи під час забігу — разом з батьком.
На цьому місці — житловому масиві Теремки — Київський іподром працює з 1970 року та займає площу 38 га. У 2012-му поряд відкрили станцію метро Іподром. Через два роки, в 2014-му, іподром мав всі ризики зникнути — тоді на його місці хотіли звести гіпермаркет, проте громадськості вдалося призупинити цей процес. А станом на зараз навколо набудували багатоповерхівки та сучасні житлові комплекси.
Іван Павлович і його улюблениця, кобила Царичанка / Фото: NV
Попри те, що Київський іподром є комунальним підприємством міста Києва, він не отримує жодного фінансування з міського бюджету. Передбачається, що структура має працювати на повному самозабезпеченні. Через це зокрема на іподром майже не йдуть працювати молоді спеціалісти, говорить Іван Павлович: «Все впирається у фінанси: зарплати маленькі, тому молодь зараз не змусиш таким займатися. Це — тяжка праця, тварини потребують постійного догляду, тож на роботі доводиться перебувати зранку до вечора».
Як повідомили NV у Департаменті молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації у відповідь за запит, середня заробітна плата штатного працівника КП Київський іподром у 2024 році складає 12 тис. 816 грн.
Іван Палкін згадує, як раніше жив на житловому масиві Троєщина, що на лівому березі столиці. Так через усе місто, з одного берега на інший, на роботу їздив щодня. Зараз разом з сином живе поблизу Іподрому у гуртожитку для працівників.
У обов’язки Івана Павловича входять тренінг та випробування коней рисистих порід. Безпосередньо у його підпорядкуванні сьогодні — 15 коней, переважно — рисаки. Окрім підготовки до змагань, коневод також має доглядати денник — спеціальний огороджений вольєр у конюшні, де кінь перебуває більшість часу, годувати коней, та є відповідальним за збрую та інший інвентар.
Серед коней, за якими доглядає Іван Павлович, кобила Ідея — вона родом з Харківщини, табличка біля її денника свідчить, що вона народилася на Львівському кінному заводі у 2021 році. Внаслідок бойових дій та сильні обстріли її власниця була змушена перевезти її до Києва, розповідає Іван Павлович. Тепер Ідея живе тут, власниця ж повністю утримує її: платить гроші за аренду денника, годування тощо. Разом з трирічною Ідеєю приїхав ще один кінь тієї ж власниці, півторарічний Данциг. Він мав пахову грижу та потребував операції, яка коштувала б близько 60 тис. грн. Через те, що власники не могли собі дозволити такого дороговартісного лікування, кінь мав усі шанси потрапити на забій: він і так і так міг би загинути, або у м’ясника, або через ускладнення для здоров’я. Та на іподромі його виходили.
Іван Палкін та кобила Ідея / Фото: NV
Для того, аби брати участь у змаганнях, кінь має бути добре нагодованим та підготовленим, розповідає Іван Палкін. Зазвичай кобили йдуть на пенсію у чотирирічному віці. Проте у випадку з Ідеєю, яка потрапила на іподром у трирічному віці, її планують випробовувати до п’яти років. Жеребці ж можуть пропрацювати десять, дванадцять років — якщо мають потенціал та сили. Зі слабкими фізичними даними так довго коней для змагань не тримають — найчастіше потім продають для використання поза спортом. Наприклад, для використання у прокаті. Ті, кому пощастило менше, йдуть «на м’ясо».
«Коней тяжко утримувати, треба платити за все: світло, вода, аренда денника, їжа. Це все виходить мінімум 9 тис. грн на місяць. Є велика проблема з тирсою — вона дорога», — розповідає Іван Павлович.
Читайте також:
«Коні — це тварини, які лікують без слів». Як проходять реабілітаційні заняття на ранчо під Києвом — репортаж NV
Має він на іподромі і свою ворону кобилу, це його улюблениця на ім’я — Царичанка породи орловський рисак, велика і чорна, вона відразу реагує, коли чоловік підходить до денника та простягає руки, щоб відкрити його. Коли вперше побачив цю кобилу, вона мала поганий фізичний стан. Та Іван Палкін викупив, виходив її через лікування та масажі, й тепер вона має прекрасний вигляд:
«Вона була, фактично, як з інвалідністю: передні копита були завернуті всередину, тепер же має ідеально рівні ноги. Кобила крупна, гарна. Коли бачать її ті, хто пам’ятає, якою вона була раніше, не вірять. Красуня, справжня красуня», — з любов’ю промовляє до Царичанки Іван Палкін. Зараз кобилі — п’ять років, і на змаганнях вона уже не випробовується, проте на ній періодично їздять верхи.
На фоні гавкає пес на ім’я Рей — привертає до себе увагу відвідувачів. Зараз він теж закритий у одному з денників, аби не заважати, та на ніч його випускають. Тут виконує функцію сторожа. Як каже Іван Павлович, іноді трапляється, що коні виходять з денників самостійно — тоді собака сідає у дверях та не випускає їх далі.
Проблеми сучасних коней
Сьогодні на території Київського іподрому, за словами керівництва, перебуває близько 300 коней. Серед них — як коні приватних власників, про яких уже згадував Іван Палкін, так і, наприклад, кінні клуби — центри верхової їзди, а ще — київський полк кінної поліції. Працює тут і реабілітаційний центр Спіріт, де проводяться заняття з іпотерапії для дітей з інвалідністю, ВПО, військовослужбовців та інших.
На території КП Київський іподром розміщені: головний корпус, паддок — простір, призначений для виведення коней з денників для проведення часу на свіжому повітрі, дев’ять капітальних стайнь на 40 денників кожна, скакове поле, ветлазарет, гуртожиток та інші допоміжні приміщення.
Людмила Леонтьєва — жвава жінка невеликого зросту в білому халаті — працює ветеринарною фельдшеркою у ветлазареті з 1971 року. Її робоче місце обставлене вазонами із зеленими рослинами, на стінах висять плакати, присвячені анатомії коней, популярним хворобам тощо, є також великий стенд із різними видами підков та описами до них.
Стенд у кабінеті ветеринарної фельдшерки Людмили Леонтьєвої / Фото: NV
«Мабуть, я народилася з любов’ю до коней. Все життя мріяла побачити живого коня, тож написала у єдине в тодішньому СРСР училище підготовки наїзників, які працюють з рисаками. Мені ж відповіли, що дівчат не беруть, можете піти хіба що на фельдшера. Я пішла, щоб тільки побачити живого коня», — так розповідає про себе Людмила Леонтьєва. Згодом за розподіленням потрапила працювати на Київський іподром, і залишається тут до сьогодні.
Що більше говорить жінка, то більше зрозуміло, що вона і справді палає своєю справою та з головою занурена у професію. Людмила Леонтьєва багато пояснює про те, що у ветеринарії загалом — не лише в тому, що стосується коней — немає вузьких спеціалістів, які відповідали би окремо за різні види тварин або птахів.
«А коні — це взагалі про спорт. Люди мають спеціальних спортивних лікарів, причому одні руки розтирають, інші — ноги, треті — поперек. На кожен орган, на кожен м’яз є фахівець. У випадку з кіньми такого немає. Тому про себе я кажу, що багато чого у своїй роботі мені довелося винаходити самостійно», — підкреслює фельдшерка.
Ветеринарна фельдшерка Людмила Леонтьєва / Фото: NV
Вона розповідає, що дві найпоширеніші проблеми серед коней, які живуть не в природі, це коліки та ревматизм. В природних умовах кінь засвоює їжу в русі, й за рахунок цього забезпечує собі правильний перебіг травлення в організмі. Та кінь, який стоїть у деннику — в штучно створених для нього умовах — майже не рухається, але продовжує їсти. Тому виникають коліки, які Людмила Леонтьєва називає «трагедією» для коней. Що ж до ревматизму, то основна причина його виникнення — це так само замкнений простір, у якому змушені перебувати коні.
«В природі кінь не хворіє на ревматизм, тому що чим нижча температура, тим вищий імунітет. А там, у стайні, їй створюють, по суті, парниковий ефект — 20 градусів, вона розслабилася, у неї „полетіли“ суглоби. Схожі проблеми також і у людей, які не виходять на вулицю, багато сидять вдома, а потім можуть мати ускладнення», — пояснює співрозмовниця.
До її безпосередніх обов’язків входять регулярні обходи задля перевірки стану коней на іподромі, здійснення різноманітних маніпуляцій, як-от ін’єкції, тощо. Для роботи з кіньми у ветлазареті встановлений спеціальний фіксаційний станок — він допомагає утримати тварину, якщо вона дуже активна та норовлива, для проведення таких процедур, як, наприклад, надання допомоги при травмах абощо.
Людмила Леонтьєва радо дає інтерв’ю, та припиняє говорити відразу, як чує команду суддів про те, що починається черговий забіг. Вона спішить на вулицю, аби на власні очі подивитися, хто як рухається по полю.
Як проходять змагання
Змагання, або ж випробування коней рисистих порід, відбуваються у Києві з 1867 року. Роблять це з метою виявлення найкращого поголів’я коней. Загалом на іподромах можуть відбуватися перегони і рисистих, і скакових порід, проте в Україні сьогодні скакуни випробовуються лише на іподромі в Одесі.
«Вимоги до тренерів-наїзників — досить жорсткі. Це професійний спорт, це люди мають певні вимоги до здоров’я. Фізично дуже нелегка праця — вони змушені знати дуже багато. Існують категорії наїзників — від третьої, до звання майстер-наїзник. Це свідчить про професійне зростання, набуття кожним із них певної кваліфікації. Кваліфікація набувається, як правило, зі стажем роботи. Ці люди працюють десятиліттями, десятиліттями вдосконалюють свою роботу, набувають нових знань. Також існують і кваліфікаційні вимоги за виграш певної кількості перших місць та традиційних призів, а також — за виявлення жвавості коней», — розповідає NV Євген Дряпаченко, виконуючий обов’язки головного судді суддівської колегії КП Київський іподром.
Суддя Євген Дряпаченко на своєму робочому місці / Фото: NV
Випробування коней на іподромі, тобто змагання, відбуваються безпосередньо за участі суддівської колегії. Обов’язки суддів — спостерігати за дотриманням правил випробувань коней. Правила ж ці складні та ретельно прописані, пояснює Євген Дряпаченко. Суддівська колегія також фіксує результати випробувань: жвавість коней, порядок приходу та розподіл призових місць, та відповідає за нагородження переможців у традиційних призах.
Протягом багатьох десятиріч після початку роботи Київського іподрому там функціонував тоталізатор. У 2009 році його закрили через набуття чинності закону Про заборону грального бізнесу в Україні. У липні 2020-го набув чинності новий закон Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор. А у 2023 році на сайті Київської міської ради з’явилася петиція про сприяння отриманню ліцензії на провадження діяльності тоталізатора — проте вона набрала всього 920 підписів.
Кінні перегони на Київському іподромі проходять щонеділі, вхід — вільний для всіх охочих. Глядачі можуть розміститися на спеціальних трибунах у центральній будівлі іподрому. Та вона має аварійний стан: підлога і сходи просідають, з деяких стін відпала більшість штукатурки. В такому приміщенні вимушений працювати і суддівський склад.
Так виглядає приміщення, у якому працюють судді / Фото: NV
У відповіді, яка надійшла з боку Департаменту молоді та спорту Київської міської ради (Київської міської адміністрації), зазначається зокрема, що відповідно до наказу Головного управління охорони культурної спадщини від 25.09.2016 No 53, головний корпус КП Київський іподром включений «до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва, які включені до енциклопедичного видання Зводу пам’яток історії та культури України». А тому реконструкція головного корпусу КП Київський іподром — заборонена.
«Стан будівлі визначається висновками, які ухвалюються відповідною комісією з технічного обстеження та спеціалізованими експертами. На сьогодні, відсутні висновки щодо аварійного стану будівлі головного корпусу Київського іподрому, також жодна з будівель іподрому не визнана аварійною. На об’єктах культурної спадщини забороняється проведення реконструкції, про що зазначено вище», — йдеться у листі.
Стіна приміщення, у якому працюють судді / Фото: NV
Чи є у Київського іподрому майбутнє?
Незадовільний стан будівель іподрому — одна з найголовніших причин, чому на змагання перестали активно запрошувати глядачів, каже директор КП Київський іподром Святослав Коваленко. На території відсутня належна інфраструктура, зокрема громадські вбиральні, які можуть обслужити відвідувачів, заклади швидкого харчування тощо. Та попри те, що офіційно відвідувачів вболівати за змагання не запрошують, також не можуть відмовити тим, хто приходить самостійно.
У день, коли іподром відвідали журналісти NV, попри пронизливий холодний вітер, були присутні кілька десятків людей: як дорослі, так і діти. Кілька чоловіків старшого віку — завсідники іподрому — з папірцями та кульковими ручками приймали ставки від охочих у режимі такого собі «ручного» тоталізатора.
«На наступний сезон я хотів би залучати приватних підприємців, як торгують їжею, кавою, також якимось чином вирішити проблему з вбиральнями для того, аби можна було запрошувати глядачів для більш комфортного перебування тут», — розповідає Святослав Коваленко.
Директор КП Київський іподром Святослав Коваленко / Фото: NV
Посаду директора КП Київський іподром він посів у липні 2024 року. За ці кілька місяців поступово входить у курс справ на підприємстві. Сам родом з Луганщини, до цього протягом п’ятнадцяти років пропрацював у прокуратурі Луганської області на різних посадах. З 2018 року керував власним фермерським господарством, яке залишилося йому від батьків. З початком повномасштабного вторгнення разом з родиною виїхав до Києва: бізнес, житло, та все, що мав, залишилося в окупації.
«Коли я прийшов на посаду, аналізував ситуацію, бачу, що востаннє виділялися гроші ще до 2018 року: тоді була придбана техніка, яка зараз працює на іподромі. І частково було відремонтовано асфальтобетонне покриття. З того часу більше ніяких грошей на іподром не виділялося», — розповідає Святослав Коваленко.
Відповідь на запит NV свідчить, що у 2017 році зі столичного бюджету було виділено кошти на початок роботи з розробки проекту реставрації головного корпусу Київського іподрому в рамках Програми економічного і соціального розвитку міста Києва. Київський іподром має 9 одиниць транспортних засобів, які у період з 2017 року також не оновлювалися — підприємством лише проводився частковий ремонт.
Структура доходів КП Київський іподром за 2019–2022 роки / Фото: Скріншот зі Стратегічного плану розвитку КП Київський іподром до 2025 року
Попри це, Стратегічний план розвитку підприємства до 2025 року передбачає зокрема і покращення стану зношених транспортних засобів: там зазначено, що близько третини кількості машин та пристроїв, що експлуатуються іподромом, застарілі та потребують заміни через те, що перебувають у експлуатації вже більше 15-ти років. Збільшення заробітної плати на підприємстві, йдеться у листі-відповіді на запит, заплановане за наявності «відповідного фінансування».
У SWOT-аналізі, яка міститься в згаданому Стратегічному плані розвитку підприємства до 2025 року, серед потенційних загроз зазначається зокрема такий пункт як падіння привабливості.
Таким чином, виходить, що іподром мав би повністю забезпечувати себе у фінансовому плані. Проте для цього потрібно щонайменше працювати над популяризацією кінного спорту та кінних змагань в Україні — як серед глядачів, які відвідували б ці змагання, так і серед власників коней та потенційних наїзників. А також — розвивати комфортну для відвідувачів і учасників змагань інфраструктуру, грошей на що, вочевидь, все ж не вистачає.
У відповідь на запитання про те, чи планується залучення бюджетних коштів на іподром у майбутньому, у КМДА у відповідь на запит зазначають, що в умовах повномасштабної війни та у зв’язку із введенням воєнного стану на території України, станом на сьогодні, «діяльність структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та всі сили служб міста спрямовані на забезпечення роботи критичної інфраструктури та відновлення об’єктів, пошкоджених внаслідок військової агресії рф проти України, зокрема пошкодженого житла та об’єктів соціальної інфраструктури».
Структура витрат КП Київський іподром за 12 місяців 2022 року у відсотках (на графіку) та чистий фінансовий результат КП Київський іподром за 2019-2022 роки / Фото: Скріншот зі Стратегічного плану КП Київський іподром до 2025 року
Що ж до того, якою буде нова стратегія розвитку для КП Київський іподром після 2025 року — тоді, коли закінчиться строк дії попереднього документа, зазначається — це має вирішити саме підприємство:
«Відповідно до Статуту КП Київський іподром самостійно, в межах належного йому майна, несе відповідальність за своїми зобов’язаннями, самостійно проводить господарську діяльність, самостійно планує основні напрямки свого розвитку і визначає стратегію відповідно до галузевих, науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон’юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації, в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України».
Теги: іподром Коні Реабілітація кінний спорт
Читати далі
Источник