«Росіяни повинні страждати». Футбол і Формула-1, сім’я і війна, Мальдера і Ротань — інтерв’ю з гравцем Полісся Чоботенком
«Росіяни повинні страждати». Футбол і Формула-1, сім'я і війна, Мальдера і Ротань — інтерв'ю з гравцем Полісся Чоботенком 5 серпня, 04:30
Сергій Чоботенко (Фото: instagram.com/_chobotenko_)
Сергій Чоботенко — один із найстабільніших і найважливіших гравців у захисті житомирського Полісся. Пройшовши академії Динамо і Шахтаря, -сьогодні він разом із “Вовками” кидає виклик грандам і заявляє про чемпіонські амбіції Полісся.
— Сергію, в NV вийшов цікавий проект про Полісся, в якому ви розповіли, що свій 44-й номер взяли на честь Льюїса Гамільтона. Як захопилися Формулою-1 і чому кумиром став Хемілтон?
Реклама
— За гонками я почав слідкувати давно. Навіть не згадаю, який це був рік. Згодом Сетанта почала показувати чемпіонат Формули-1. А на Netflix вийшов серіал Формула-1: Драйв виживання. То після цього пристрасть до Формули-1 тільки зросла. А Льюїс Гамільтон мені цікавий і як особистість, і як пілот. Плюс — чемпіон. У нього є всі шанси стати найвеличнішим гонщиком, перевершивши досягнення Шумахера (у обох по 7 чемпіонських титулів — ред.).
— Два роки тому Гамільтон перейшов з Мерседеса в Феррарі, це так само як перейти з Барселони в Реал у футболі. Як ви сприйняли цей перехід, чи для вас не принципово де він виступає?
— Така команда як Феррарі — це найвеличніша команда в Формулі-1. Тому і Гамільтон, і Феррарі поєднуються з величністю.
— В минулому році Гамільтона трохи критикували за невдалі виступи, але в цьому сезоні він вже йде на другому місці, шанси на титул досить високі.
— Хто розуміється в Формулі-1 то знають, що там більше залежить від машини, як механіки підготують болід. В тому сезоні така собі пристрілка в нього була. А тепер вже все набагато краще. І, я вважаю, що в цьому сезоні Феррарі може дати йому цю можливість завоювати восьмий титул.
— Матч Ліги конференцій проти Копенгагена ви грали в Кошиці, а це не далеко від Будапешту, де проходив Гран-прі Формули-1. Вдалося під’їхати подивитися гонку?
— На жаль, ні. У нас було тренування. А був би вихідний, то сто відсотків би поїхав.
— А взагалі ви були хоч раз на Формулі-1?
— Ні, жодного разу. Мені кажуть, що це не так цікаво, як по телевізору дивитися. Але сам цей вайб хочеться дуже відчути і побувати хоча б на якомусь Гран-прі.
Реклама:
— А не було у вас якоїсь змоги сісти за кермо тестового боліда, спробувати себе в ролі гонщика Формули-1?
— За кермо ні. Але ще до повномасштабного вторгнення я був в Абу-Дабі, де є Феррарі Парк. То там була змога відчути себе механіком на піт-стопі і змінити колеса на гоночному авто.
— Не мало спортсменів після завершення кар’єри пробують себе у раллі Дакар. Не було у вас таких планів?
— Раллі не цікавлюся, а для Формули-1 вже буде пізно по завершенню кар’єри.
— Але найближчі плани — це напевно потрапити в збірну України. Як думаєте, результати Полісся і ваша гра наблизили вас до цієї мрії?
Сергій Чоботенко / Фото: instagram.com/_chobotenko_
— Ну, як мінімум я був у розширеному списку. Так що вже наблизило. Далі все залежить від мене, буду я там чи не буду. Будуть гарні виступи команди, індивідуальна гра, то все точно вийде.
— У суспільстві точилася дискусія з приводу тренера національної збірної. Одні за те, щоб тренував українець, інші – за іноземця. Безвідносно до Мальдери, ви на чиєму боці?
— Я чув за Мальдеру тільки позитивні відгуки. І в червні, коли хлопці їздили в збірну, жоден не сказав про нього нічого поганого. Тому що людина — справжній професіонал. А українець він, чи італієць, я вважаю, без різниці. Головне, щоб наша збірна прогресувала, вигравала. Найголовніше в спорті — результат. А хто його буде давати, українець або італієць, вже без різниці. Я вважаю, Мальдера має гарно справитися.
— Коли ви були в Шахтарі, там тренував Пауло Фонсека. Він не раз говорив, що дуже любить Україну і готовий очолити збірну.
— Він багато часу провів в Україні, тим паче, що в нього дружина українка. В нього, скажімо так, менталітет теж трохи український. Тому, я думаю, він би теж гарно підійшов нашій збірній.
Реклама:
— Серед українських тренерів часто називають кандидатом на роботу в збірній нинішнього тренера Полісся Руслана Ротаня.
— Звичайно, чому ні. Якщо він захоче спробувати себе, і в нього буде запрошення, то я вважаю, що він готовий тренувати національну команду.
— Руслан Петрович, якщо дивитися матчі на стадіоні, дуже емоційна людина на тренерській лаві. В роздягальні він такий самий, бутси не літають, як у Алекса Фергюсона?
— Бутси не літають. Але він емоційна людина, що на бровці, що в роздягальні. Це не лякає, а заряджає команду. Це його стиль. Він завжди такий був — і футболістом, і тренером.
— На співбесідах люблять питати, ким ви себе бачите через кілька років в компанії. Ваш контракт з Полісся до 2029 року. Яке ви бачите Полісся в той час?
— Я бачу, що це стабільна команда. Яка із року в рік прогресує. Ставить для себе найвищі завдання і бореться за чемпіонство.
— На матч Ліги конференцій проти Копенгагена приїжджала дружина вас підтримати. Наскільки це важливо для вас, що є близька людина під час таких важливих матчів?
— Це завжди приємно. Вона сама проявила ініціативу приїхати. І мені, коли родина на стадіоні, то це завжди додає якихось сил, емоцій. Тільки позитив.
— А можете трошки розказати про свою сім’ю, як давно ви разом і де познайомилися?
— Познайомилися у спільній компанії. Потім вже спілкувалися в месенджерах. Шість років у шлюбі і більше десяти років знаємо одне одного. Тому вже десять років нашому тандему.
Сергій Чоботенко з дружиною / Фото: instagram.com/_chobotenko_
— У вас є син, якому три роки. Як батьківство вплинуло на вас, змінило вас, що вам дало?
Реклама:
— Та кардинально змінило. Воно ще змінило до того, як він появився на світ, бо у дружини була важка вагітність. І це теж повпливало на мене і на неї. Коли він вже народився, якщо брати спортивну складову, то коли я вдома, то я більш спокійніший.
Тому що коли дитина поруч, ти не можеш бути якимось агресивним після невдалих матчів або якоїсь ситуації життєвої. Тому батьківство дало спокій вдома мені і більше відповідальності за сім’ю.
— Яка у вас найулюбленіша розвага з сином?
— В нього багато розваг. В нього є електромобіль дитячий. І коли тато вдома, то я кажу, що пішли, ти мене будеш катати. Ми катаємося на машині. Зрідка він грає зі мною в м’яч.
А ще в нього є такий прикол. Він вдома нам з дружиною дає різні завдання. Вмикає телевізор, дивимося якісь дитячі передачі на розвиток. Він питає, чи знаємо що це за тварина, що це за рослина, що це означає. Ніби не ми його вчимо, а він нас вчить.
— Де сім’я живе?
— Дружина з дитиною в Києві. Я, звісно, в Житомирі на базі.
— Київ часто обстрілюють. Наскільки ваш син розуміє, що відбувається, наскільки йому страшно це переживати?
— Він все розуміє, він вже знає, що таке шахеди. Він прямо каже, що тривога — це шахеди. Він знає, що таке ракети, але, слава Богу, більшість тривог він не чує, бо в цей момент спить.
А так, коли тривога, то дружина з малим спускається в укриття і вже там знаходиться.
— Батько часто подорожує, які замовлення отримуєте від сина на подарунки?
— Він зараз ходить в садочок і якщо побачить якусь іграшку, йому ця іграшка терміново потрібна. Коли дружина була на матчі, повернулася додому, подарувала йому такі маленькі презенти. Він сказав: «Клас!».
Реклама:
Потім говорить, мам, це маленькі, я там в магазині бачив інше. Говорить, давай там купимо щось ще.
І завжди, коли я йому кажу, що я буду повертатись додому, то він каже: «А ти на подарунок щось купив, щось мені привезеш?». Завжди щось чекає.
День народження сина / Фото: instagram.com/_chobotenko_
— Сергію, ви з Запоріжжя. Ваші рідні і досі там? Бо обстріли міста не вщухають.
— Всі мої рідні в Запоріжжі. Батько, мати, бабуся, дідусь. Всі там знаходяться. Там робота, там бізнес. Але якщо, не дай Бог, там щось буде погіршуватися, то в мене для них план Б готовий. А далі це вже дорослі люди, їм вирішувати переїжджати або не переїжджати.
— Частина Запорізької області окупована. Чи хтось потрапив з вашої рідні в окупацію?
— По маминій лінії бабуся з дідом в окупації. Люди старші, їм важко переїжджати. Плюс дід з інвалідністю, на колясці. Вони там доволі в небезпечному місті. Можливості якоїсь їм допомогти нема…
— Коли ви були в Шахтарі, там працювали Зубов і Віценець. Вже під час повномасштабного вторгнення ці люди переїхали працювати в Росію. Є й інші спортсмени, які поїхали з України в Росію. У вас, як спортсмена, є якесь пояснення їхнім діям?
— Вони самі прийняли рішення таке. У кожного свої обставини. Я, звичайно, засуджую, коли українці переїжджають в Росію. Але я не знаю причину кожного і в мене нема пояснення.
Але є один приклад. Я грав за ФК Маріуполь, у нас був фізіотерапевт, який сам був родом з Маріуполя. І з самого початку війни в нього там були батьки, і він бачив, що твориться з Маріуполем, і нам в очі казав, що росіяни — це фашисти, і різний негатив в сторону російської армії. А потім через деякий час він поїхав в Росію. Чому так було, я не знаю, ми не спілкуємося, і пояснення цього я теж не можу знайти.
Реклама:
— Зараз у світовому спорті така неприємна тенденція, що росіян допускають до змагань з прапором, з гімном. УЄФА ще тримається, але чи надовго.
— Моя думка така, що росіяни повинні страждати на всіх рівнях. Вони повинні нести відповідальність за свої дії, і в плані бізнесу, і в плані спорту, і в усіх галузях економіки, тому моя позиція така. А що вирішить УЄФА, то побачимо.
— Недавно закінчився чемпіонат світу з футболу, 48 команд — це багато чи можна дивитися?
— Та нормально, останні матчі були цікаві. І такі команди, як Кабо-Верде складали конкуренцію, тому чому ні. Ось вони хочуть там 64 команди зробити, ну я думаю, що це вже забагато.
— А за кого вболівали?
— Я вболівав спочатку за Бразилію. Не знаю чому, ну просто мені так захотілося, тому що всі були за Іспанію. А мені хотілося, щоб Бразилія зробила якусь сенсацію. Кожні чотири роки від Бразилії очікують, що вони стануть чемпіонами світу, бо вже давно вигравали турнір. І мені хотілося, щоб Бразилія хоча б до півфіналу дійшла.
— Не склалося.
— Не склалося взагалі, провалили чемпіонат світу.
— А в фіналі просто дивилися футбол чи була симпатія до когось?
— Більше за Аргентину вболівав, але Іспанія по всіх показниках переграла аргентинців. Там без шансів було.
Іспанія дуже потужно відіграла і стабільно весь чемпіон світу. І якщо розбирати тактично, то не дали аргентинцям свої найкращі якості проявити. Закрили лідерів збірної Аргентини і повністю їх переграли. Молодці.
— Якби у вас була можливість обміняти з кимось футболками з фінального матчу, хто б це був?
Реклама:
— Футболку Мессі, звичайно, хотів би. А якщо брати з Іспанії, то взяв би, напевно, Кубарсі.
— Виступ на чемпіонаті світу, зазвичай, впливає на голосування за Золотий м’яч. Кому б цьому році віддати приз найкращому футболісту?
— Важке запитання. Треба дивитися, хто стабільно провів сезон. Вважаю, що Кейн має бути фаворит. Поставлю на Кейна, а там подивимося. Хоча… Якщо брати весь сезон, то я б віддав Золотий м’яч Кварацхелії (лідер ПСЖ і збірної Грузії — ред.). Він не був на чемпіонаті світу, але те, як відіграв сезон, його досягненням, то для мене фаворит — Кварацхелія. Але оскільки його збірна не була на чемпіонаті світу, то йому не дадуть нагороду. Тому фаворит, мабуть, Кейн.
Редактор: Любомир Луканюк
Теги: Футбол ФК Полісся Сергій Чоботенко
Реклама:
Загрузка… Реклама: Показати ще новини
Джерело