«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв’ю

«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв'ю

Автор: Сергій Жадан

Подерв’янський, Іздрик, Забужко та інші – крім української літературної сцени цих авторів поєднує те, що вони потрапили до переліку 30 найкращих українських оповідань.

Цей список — новий амбітний проєкт Радіо НВ та Українського культурного фонду, куратором якого виступив зірковий літературний критик Євгеній Стасіневич.

Письменник і музикант Сергій Жадан поговорив зі Стасіневичем про те, як журі обирало найкращі оповідання, які три тексти кожен українець знає на пам’ять і чому література — це не тільки «поле», але й «бугри» та «гори».

https://www.youtube.com/watch?v=_FgxP-zYEgA

— Що це за проєкт — 30 оповідань незалежної України, — яка його мета та передісторія?

— Це проєкт «із зірочкою», тобто підвищеної складності. Чому так? По-перше, цейтнот. Як це часто буває, важливі проєкти відбуваються в межах дуже невеликого часового відтинка. По-друге, це велика амбіція — взяти і вибудувати з усіх оповідань, що вийшли з 1991-го по 2021 рік, певну ієрархію, створити систему. Ця амбіція великою мірою марнославна. А ще є непрості процесуальні речі: треба було зібрати журі, яке готове дуже швидко читати або перечитувати, а потім активно дискутувати.

Я собі помислив, що це пунктир-історія української літератури в малій формі за 30 років. Але тут треба зупинитися на хвильку і подумати про слово «найкраще» — що таке «найкраще оповідання»? Це поняття слід розкласти щонайменше на три компоненти. По-перше, це художня вартість, — тобто тексти, щодо яких спеціалісти можуть зійтися і дійти консенсусу в цьому. По-друге, додана вартість — знаковість, репрезентативність, резонансність, характерність. І третє, — що ці оповідання досі читабельні. Адже є такі кейси, коли і художня якість присутня, і текст насправді є знаковим, але читати його зараз неможливо. Ми з цим також зіштовхнулися — це такі собі релікти, які відходять в історію літератури. Йдеться про враження чогось відчутно вчорашнього, коли сама фактура — і художня, і проблемна — разом справляють враження вчорашності або позавчорашності.

Читайте також:

«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв'ю

Читай українське. Як література сучасних авторів з України завойовує світ

— Ти говориш про те, що часто тексти втрачають свою читабельність і відчитуваність із зовсім іншої, не ідеологічної причини, як це зазвичай відбувається.

— Це фактура, яку важко описати одним словом, тому що це складне явище. Вона складається з естетичних та проблемно-моральних вартостей, із цайтгайсту [з німецької «дух часу», — НВ], який туди конвертовано, з талановитості письменника або письменниці.

Про ідеологічність: мені приємно, що так це чується збоку. Жодне подібне експертне засідання не може відбутися без якоїсь ідеологічної націнки, вона все одно там присутня. Ми-то знаємо, що нічого позаідеологічного не існує – питання в тому, скільки там ідеології та якої. Ми, будучи свідомі щодо цього, намагалися це регулювати.

— Насправді, цікаво ще подумати про те, що якщо до всього підходити суто читацьким методом і забути про ієрархії, звання та інші суто медійні речі, то виявляється, можна дуже багато цікавого, свіжого і несподіваного побачити.

— Можна, і в цьому була приємність, попри темп роботи. Ми побачили якісь неочевидності для себе і провели певну кількість критичних розмов. Ми не уявляли нашу літературу «полем» — у неї також є «бугри» та «гори», і тому це поєднання горизонталей і вертикалей. Ми пройшлися з певним критичним інструментарієм цією топографією і спробували ще раз оцінити, що за гамбурзьким рахунком можна «брати з собою в Ковчег».

— Очевидно, ви викличете критичну реакцію через те, що не включили якихось авторів до переліку.

— Сподіваюся. І вона буде не критичною, а емоційною. Ми своєю критичною роботою викличемо емоційність.

«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв'ю

Фото: Євгеній Стасіневич via Facebook

— Я думаю, це прекрасно. У нас давно не було нормальних літературних дискусій. Гадаю, ти постійно стикаєшся на просторах української літератури з ображеною інтонацією, через те що, мовляв, у нас є викривлене літературне середовище, «дуті авторитети».

— «Клан»?

— Так, «клан», «мафія», яка не пускає у велику літературу талановитих авторів, і туди потрапляє лише всіляка комерційна попса. І ви зараз зробили спробу дати на це відповідь, неупереджено обрали тридцятку оповідань. Ось якщо подивитися на ці 30 текстів, то що вимальовується, якою була наша література за ці три десятиліття?

— Мені здається, нічого не вимальовується, тому що ми туди не вглядаємося. У нас, насправді, не те що про «канон» не говорять — ми в ХІХ століття належним чином не вглядаємося, про ХХ ст. годі й казати. А там стільки різних історій зіштовхуються між собою: емігрантська, радянська тощо. Ми за ці 30 років провели мало критичної роботи.

Є речі, які автоматично повторюються у наступному переліку — Андрухович, Забужко, Винничук, Жадан, — і ось цей автоматизм треба ще розхитувати і розхитувати.

— Знаєш, мені здається, що можна було сподіватися на певні докорінні трансформації після 2014 року…

— Можна. Але вони не відбулися.

— Так, дивно.

— Я колись виказував крамольну думку щодо того, що те, що література не зрезонувала, говорить про недостатність змін. На жаль, ми перебільшуємо їхній структурний зміст. Ми тільки починаємо працювати над цими 30 роками. Слід добряче все це перетрушувати, а когось, навпаки, підтягнути в «коло світла». Для мене велику вагу мають письменники такого штибу, як Галина Пагутяк, Костянтин Москалець з його малою прозою, Олег Лишега — не як поет, а як прозаїк. Ось їх не забувати, таких негучних прозаїків, які ще і «в жанр» можуть заходити, як Галина Пагутяк в готику. А з іншого боку, слід проводити добрячу критичну роботу і над текстами Оксани Стефанівни Забужко — чи справді в них було аж так багато новаторства станом на 1990-ті? В твої ранні тексти варто вглядатися, в той же Бігмак.

— Я з тобою згоден, ми не проговорюємо те, що у нас написано. У нас нібито пишеться та видається велика кількість текстів, у кожного є своє уявлення про ієрархічність, є свої претензії чи преференції, але, великою мірою, критичного осмислення дуже мало.

Читайте також:

«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв'ю

Валентина Мержиєвська Не для дітей чи підлітків. Що не так з курсом української літератури в школах

— Це правда, тому що це історія не вартісна, а ресурсна. Я думаю, ми породимо якусь кількість негативу і нерозуміння у свій бік. І це добре. Ми навіть спеціально йшли на свідому, але добре підкріплену провокацію — в нашому переліку є Гамлет Подерв’янського. Бо я вважаю, що це мала форма. Якщо у нас оповідання, story як «мала історія», то там має бути пан Лесь. Як казала Ярослава Стріха, у нас є три тексти, які українець знає на пам’ять — гімн, Заповіт і Гамлет.

Тож, можливо, через такі тригери хоч щось буде проговорено і ми побачимо, що літературне поле у нас розмічене не лише так: Андрухович, Жадан, Забужко, Винничук, Прохасько. Що є насправді Пагутяк, Цілик, Калитка, Осока, є Діброва з Піснями Бітлз; є Махно, Луцишина, Кіяновська. І не тільки Забужко являє собою фігуру письменниці, є й інші! Можна хоча б подивитися, дещо розширити горизонти, побачити цей пейзаж в ширшому вікні.

«Ми йшли на свідому провокацію». Cергій Жадан говорить із рок-зіркою української літературної критики Євгенієм Стасіневичем — інтерв'ю

Проєкт «30 найкращих українських оповідань» реалізовано за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Його зміст не є офіційною позицією фонду.
Источник

Leave A Reply

Your email address will not be published.