Warning: getimagesize(): Filename cannot be empty in /home/ih382049/investua.com.ua/www/wp-content/plugins/wp-open-graph/output.class.php on line 306

«Так, я можу!»: діти досягають успіхів в настільному тенісі, долаючи найскладніші обставини

Спецпроект

Parimatch Foundation

Спільно з МБФ Parimatch Foundation розповідаємо історії дітей-чемпіонів з інвалідністю та без

Вирішальну роль у спортивних досягненнях дітей відіграє підтримка: батьківська, тренерська, а в багатьох випадках — благодійна допомога. У складні моменти це дуже допомагає не здаватися та продовжувати шлях до мети. У серії матеріалів ми розповідаємо історії дітей-спортсменів із інвалідністю, стипендіатів програми Parimatch Foundation «Так, я можу!», а також дітей без інвалідності, яких об’єднує пристрасть до спорту. Мета проєкту — показати, як однаково непросто досягаються спортивні висоти.

Героїні другого матеріалу про дітей-спортсменів у своєму юному віці показують чудові результати в настільному тенісі та мріють посісти призові місця на міжнародних змаганнях.

Катерина Білоруська

президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation

«За даними Державної служби статистики України, наразі кількість людей з інвалідністю становить понад 2,6 млн осіб, 156 тис. із яких — діти. Важливо відзначити, що національна статистика враховує не всіх дітей, в результаті чого багато хто з них стають „невидимим“ для тих, хто приймає рішення — держави та громадськості. Дітям із інвалідністю доводиться постійно стикатися зі стигмою та дискримінацією в суспільстві. А також із численними порушеннями їхніх прав — від відсутності ранньої діагностики інвалідності до виключення зі сфери освіти й участі в спільнотах. Крім цього їм часто не вистачає психологічної підтримки та мотивації. Це тільки мала частина аргументів на користь актуальності проєкту».

Катерина Білоруська, президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation.

Зоряна Золотова, чемпіонка ХХV Спартакіади «Повір у себе», учасниця чемпіонату України, стипендіатка програми Parimatch Foundation «Так, я можу!»

Фото: Зоряна Золотова

Мені 14 років. Раніше я захоплювалася моделюванням іграшок, відвідувала гурток вишивання, шила. Зараз теж вишиваю, але тільки вдома. Останнім часом потроху самостійно вивчаю англійську мову, а наступного року піду на курси. У майбутньому хочу отримати освіту юриста або ветеринара. Зі шкільних уроків мені найбільше подобається алгебра, а з літератури люблю фантастику, детективи та жахи. Наприклад, хочу відзначити книгу «Кладовище домашніх тварин».

Настільним тенісом я займаюся вже 5 років. Почати тренуватися мені запропонувала Алла Юріївна Черевко — директор спортшколи. Я спробувала, мені сподобалося і дуже подобається досі: теніс — це моє. Я обожнюю спорт і хотіла б тренуватися частіше — не один, а два рази на день і навіть у вихідні, але тренер не призначає заняття в ці дні.

Мої заняття проходять у спортивній школі, де я можу тренуватися на пушці. Вона видає м’ячі, і ти повинен безперервно грати. Такий формат мені дуже подобається. Там більше тактик гри, можна подавати рандомні м’ячі на швидкість, ти виробляєш миттєву реакцію та розвиваєш концентрацію. Перед тренуванням я розминаюся, потім бігаю на доріжці хвилин 10−20 і після цього встаю на робопонг. Якщо приходять інші діти, то я з ними граю на рахунок.

Фото: Зоряна Золотова

Коли я тільки почала брати участь у змаганнях, я поїхала в табір «Молода гвардія», де посіла перше місце. За якийсь час посіла відразу три перших місця в Коблево: з хлопчиками, з дівчатками та в парах. Потім я почала їздити на чемпіонат України, там уже було складніше: посіла 6-т або 7-ме місце. Після цього вирушила на змагання до Італії, де виявилася на 4-й позиції. Потім був ще один чемпіонат України, а після нього почався карантин.

Спочатку найбільшою складністю для мене було знаходитися перед публікою, я з дитинства відчуваю себе ніяково в такі моменти. З віком я просто перестала звертати увагу і чим частіше брала участь у змаганнях, тим більше звикала. Тепер дивлюся тільки на стіл і на гравця.

Подолати всі труднощі допомагають мама та тренер — Анастасія Сергіївна Попова. Мама завжди каже: «Не переживай, у тебе все вийде, просто не звертай уваги ні на кого і грай в свою гру». Коли я була на жіночому чемпіонаті України, мені було ніяково потрапити в оточення одних дівчаток, оскільки я звикла грати з хлопчиками. Тоді я сильно зажалася та програла. Тренер сказав: «Завжди готуйся перед грою, настроюй себе та ні на кого не звертай уваги, просто грай так, як ти хочеш».

Коли під час гри щось іде не так, я видихаю та кажу собі: «Ти повинна виграти цей м’яч, ти повинна виграти цю гру, давай, зберися!»

Коли під час гри щось іде не так, я видихаю та кажу собі: «Ти повинна виграти цей м’яч, ти повинна виграти цю гру, давай, зберися!» Коли я перемагаю, у мене завжди як камінь з душі падає: проходить напруження, яке присутнє під час гри, та з’являється легкість.

Я завжди думаю, що якщо я зіграю ось так, то, напевно, програю. Якщо зіграю так, то виграю. Я сама себе налаштовую на кращий результат перед змаганнями. У мене немає такої думки, що я повинна вигравати кожного разу, але хочеться показати все, на що здатна. А ще у мене є своєрідний талісман. Це футболка, яку мені видали на зборах, вона ніби підтримує мене, в ній мені звичніше грати.

Коли я виборю на чемпіонаті України перше місце, зможу брати участь у змаганнях за кордоном. Звичайно, хочеться досягти цієї мети якнайскоріше, але я усвідомлюю, що не робот і не можу всюди бути першою. Щоб наблизитися до мрії, мені потрібно працювати над повним звільненням від страху публіки. Це допоможе грати розкутіше.

В майбутньому я хочу працювати та продовжувати займатися спортом. Бачу себе ветеринаром або юристом, а також було б непогано підробляти перекладачем англійської. Але я ще думаю, поки це тільки приблизні цілі.

Вероніка Матюніна, майстер спорту України, переможниця та призерка чемпіонатів України, призерка топу юніорів, переможниця топу кадетів, гравчиня клубу Суперліги України, переможниця та призерка міжнародних змагань (Білорусь, Румунія, Польща, Литва).

Фото: Вероніка Матюніна

Мені 13 років, 8 із яких я присвятила настільному тенісу. Крім спорту мені подобається малювати — наприклад, листівки з краєвидами.

Я тренуюся щодня, а по вівторках і четвергах у мене одразу два заняття. Єдиний вільний від тренувань день — це неділя. Його я використовую для того, щоб зробити уроки. До речі, мої улюблені предмети — це математика, англійська та хімія.

Мій тато займався настільним тенісом і вирішив, що мені теж варто спробувати: віддав мене в секцію, коли мені було лише п’ять. Мене спочатку змушували ходити, мені не дуже подобалося, а потім втягнулася та почала сама просити відправити на тренування.

Фото: Вероніка Матюніна

У нас один із кращих залів в Україні. Він досить великий, є світло, всі зручності. Єдиний нюанс — слизька дерев’яна підлога, а професійне покриття має бути з терафлексу. Але наступного місяця підлогу обіцяють замінити, і тоді все буде практично ідеально.

Завдяки тенісу у мене з’явилося багато нових знайомих і друзів як в Україні, так і за кордоном. Спілкуюся з ними кожного дня, це шалено піднімає настрій.

А ще мені дуже пощастило з тренером: він дуже уважно спостерігає за моєю грою, часто щось радить і підказує.

Я пам’ятаю свій найпродуктивніший день року. Це було 1 березня, тоді мені вдалося здати норматив на майстра спорту й обіграти суперницю, якій всі пророкували перемогу.

Найбільше я пишаюся тим, що я неодноразово вигравала чемпіонати України та потрапила в топ найсильніших у категорії 12−16 років. Це те, що мені найбільше подобається. Ще пишаюся, що виконала норматив майстра спорту в досить ранньому віці — в 13 років. Ну і, звичайно, перемоги на міжнародних турнірах теж дуже радують.

Фото: Вероніка Матюніна

Але бувають і досить складні моменти. Наприклад, спостерігати, як улітку всі гуляють тоді, коли мені доводиться тренуватися. Або вчитися, оскільки через спорт я часто пропускаю уроки і краще все почитати заздалегідь. Іноді на змаганнях доводиться вчити вірші, в поїздах читати літературу. А я ще дитина, мені хочеться погуляти, але часу немає. Від цього стає дуже сумно. Але з іншого боку, усвідомлення того, що я вже домоглася таких успіхів, допомагає мені не здаватися та продовжувати працювати.

Моєю мотивацією для вдосконалення техніки є бажання посісти призове місце на чемпіонаті Європи у вересні. Крім спортивних досягнень я мрію купити заміський будинок для батьків, а для цього потрібно багато працювати. Дуже важливо заохочувати дітей-спортсменів в їхніх досягненнях, адже всі вони докладають величезних зусиль заради досягнення своїх цілей.

Валерій Сушкевич

Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, президент Національного комітету спорту інвалідів України

«Я вважаю, що суспільство ще не до кінця усвідомлює ту величезну ініціативу підтримки Parimatch Foundation дітей з 11 регіонів України. Загальна сума цієї допомоги становить 1 164 000 грн. Тільки стипендії за інвалідності отримали 7 дітей з ураженням опорно-рухового апарату, три дитини з порушенням слуху та 5 дітей з важкими ураженнями зору. Серед них є кілька майстрів спорту України. Ми сподіваємося на продовження співпраці з фондом у тому, що стосується дітей з інвалідністю, і готуємося до нових варіантів прийняття спільних рішень».

Валерій Сушкевич, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, президент Національного комітету спорту інвалідів України.

Джерело

Leave A Reply

Your email address will not be published.